Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 903/11/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2014 року у справі № 903/11/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" до публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" про стягнення суми, -

Встановив:

У січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Нововолинський ливарний завод" про стягнення, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 450000 грн. боргу, 38328,20 грн. пені за період з 26 грудня 2012 року по 26 червня 2013 року, 14535,62 грн. 3 % річних, посилаючись на порушення відповідачем умов додаткової угоди № 3 від 7 лютого 2011 року до договору № 50 від 7 лютого 2011 року щодо оплати виготовленого, модернізованого та поставленого обладнання.

Рішенням господарського суду Волинської області від 5 лютого 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 450000 грн. заборгованості, 27110,65 грн. пені, 14535,62 грн. 3 % річних та судовий збір. В решті позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2014 року рішення місцевого суду скасовано, а в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 7 лютого 2011 року сторонами укладено договір № 50 на виготовлення та поставку обладнання, відповідно до якого виконавець зобов'язався виготовити і поставити обладнання, а замовник прийняти і оплатити поставку обладнання у відповідності з технічними параметрами, вказаними в додаткових угодах №№1, 2, 3 та специфікаціях №№1, 2, 3.

Згідно п. 2.2 договору загальна сума, ціни і порядок розрахунків згідно договору зазначаються у додаткових договорах і специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.

Пунктом 2.5 додаткової угоди № 2 від 7 лютого 2011 року передбачені умови оплати відповідно даної угоди і специфікації: 50 % - передоплата протягом 7 календарних днів після підписання цієї угоди і специфікації. 40 % - замовник зобов'язаний оплатити протягом 10 календарних днів після повідомлення про готовність до відвантаження та приймання обладнання на складі виконавця, можлива оплата і при завантаженні на транспорт замовника. 10 % замовник оплачує після проведення шеф-монтажних і пусконалагоджувальних робіт на підприємстві замовника.

Відповідно до додаткової угоди № 3 від 7 лютого 2011 року платежі за угодою проводяться при досягненні економічного ефекту в порівнянні з печами ДСП-3, що використовуються, на електромеханічному регуляторі потужності, на підприємстві замовника, в повному об'ємі, після спливу 120 календарних днів.

Пунктом 2.6 даної угоди передбачено, що умови оплати відповідно до додаткової угоди № 3 і специфікації, при досягненні очікуваних ефектів від модернізації в розмірі 100 % після спливу 120 календарних днів з моменту проведення пуско-налагоджувальних робіт.

Специфікацією на модернізацію печі ДСП-3 від 23 лютого 2011 року сторони визначили, що вартість модернізації складає 450000 грн.

Комісією у складі уповноважених представників сторін в акті № 01 від 27 липня 2012 року встановлено досягнення очікуваного економічного ефекту від модернізації печі - витрати електроенергії після модернізації менші ніж до модернізації, в зв'язку з чим, за твердженнями позивача, у нього виникло право на оплату з боку відповідача вартості проведеної модернізації в розмірі 450000 грн.

Розглядаючи позовні вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 526, 837, ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, встановивши, що позивачем свої зобов'язання за договором виконані в повному обсязі, а відповідачем оплата проведеної модернізації печі в сумі 450000 грн. не проведена, дійшов висновку про обґрунтованість позову в даній частині та необхідність його задоволення.

Разом з тим, на підставі п. 2 ст. 217, ст.ст. 230, 232, ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, з урахуванням ст. 256 Цивільного кодексу України щодо позовної давності та відповідного клопотання відповідача, судом задоволено вимоги щодо пені частково, в розмірі 27110,65 грн.

Оскільки внаслідок перерахунку судом суми 3 % річних, нарахованих позивачем за порушення відповідачем зобов'язань, вказана сума виявилася більшою, ніж заявлено позивачем, відповідна вимога задоволена в повному обсязі з посиланням на норми ст. 625 Цивільного кодексу України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду та відмови в задоволенні позову, в зв'язку з відсутністю доказів виконання робіт з проведення модернізації дугової сталеливарної печі ДСП-3.

Проте, як з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову, так і з висновком апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову погодитись не можна з таких підстав.

Поняття господарського зобов'язання визначено ст. 173 Господарського кодексу України.

Господарські зобов'язання, в силу ст. 174 Господарського кодексу України, виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та ніші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Вказані норми матеріального права при вирішенні спору попередні судові інстанції врахували не в повній мірі.

Встановлено, що позовні вимоги ґрунтуються на договорі № 50 від 7 лютого 2011 року на виготовлення і поставку продукції.

За додатковою угодою № 3 від 7 лютого 2011 року позивач взяв на себе зобов'язання здійснити модернізацію дугової сталеплавильної печі ДСП-3 з переводом на електрогідравлічний регулятор потужності.

Також сторони визначили очікуваний ефект від модернізації у вигляді зниження електровитрат при розплавленні твердої шихти, зниження витрачання електродів та зниження часу плавки.

Вартість модернізації складає 450000 грн., яку відповідач має виплатити в повному обсязі за спливом 120 календарних днів при досягненні економічного ефекту в порівнянні з використовуваними ним печами ДСП-3 на електромеханічному регуляторі потужності.

В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, виконання сторонами даних умов договору попередніми судовими інстанціями залишено без належної перевірки та з'ясування, як і питання, чи була здійснена позивачем передбачена договором модернізація шляхом переведення виготовленої дугової сталеплавильної печі ДСП-3 з електромеханічного регулятора потужності на електрогідравлічний та чи було досягнуто очікуваного сторонами економічного ефекту.

При цьому, попередні судові інстанції не урахували, що економічний ефект це різниця між результатами діяльності господарюючого суб'єкта та здійсненими для їх отримання витратами, спрямованими на зміну умов діяльності. Економічний ефект може бути позитивним або негативним. При цьому, позитивний економічний ефект настає в разі, коли результати діяльності підприємства (продукт у вартісному відображенні) перевищують витрати. Цей ефект є прибутком. Для його отримання необхідно розширення виробництва, його модернізація, або економія ресурсів на одиницю продукту, або й те, й інше.

Разом з тим, під економічним ефектом розуміють різницю між вихідною і досягнутою "абсолютною" (співвідношення результатів і витрат) економічною ефективністю економічної системи, що розглядається, щодо її зміни або зміни умов її функціонування.

Встановлення виду економічного ефекту та кількісний підрахунок цього ефекту потребують застосування спеціальних знань.

З'ясування даних обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, проте, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, вони не встановлені.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Термолітмаш" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Волинської області від 5 лютого 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2014 року у справі № 903/11/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.